Шляхом до залагодження

02.03.2014

Ми довго й тяжко йшли до своєї мети і ось в один день «відібрали відразу всю країну»! Та, головна мета ще попереду, але в одну мить виникли сотні невідкладних справ, кожну з яких слід зробити негайно. Такою невідкладною справою є, зокрема, післяконфліктне залагодження.

Примирення чи узгодження виходу з насильницького конфлікту – процес всеосяжний, який передбачає пошук справедливості, прощення, зцілення тощо. Він є довгостроковим  і складається з правових, просвітницьких, освітніх, соціальних та інших механізмів. Примирення – це не тільки «обійміться, брати мої», хоча і це теж. Насильницькі конфлікти продукують широке коло порушників і злочинців – державних і недержавних, генералів і солдатів, як у воєнному, так і у цивільному значенні цих слів. Ми маємо зафіксувати, описати і систематизувати всі злочини, принаймні, до цього прагнути.

Для чого? Для здійснення правосуддя. Правосуддя в процесі узгодження виходу з насильницького конфлікту має різні виміри:

•         Каральне

•         Відновне

•         Встановлення істини і історичної справедливості

•         Компенсаторна справедливість через політику репарації

Але це має бути саме правосуддя – не помста, не зведення рахунків, не самосуд. Щоби впоратися з таким масивом порушень, необхідно провести величезну копітку роботу з їх фіксування, систематизації, правової оцінки. Цим майже місяць займається Громадська комісія з розслідування та попередження порушень прав людини в Україні, і фронт робіт весь час лише збільшується.

Окрім суто кримінальної відповідальності окремих осіб, список яких теж постійно уточнюється і зростає, є ще й інші. В ході примирення може також застосовуватися адміністративна відповідальність:

·        Дисциплінарні заходи за межами системи кримінального суду

·        Дискваліфікація (або "люстрація") військовослужбовців, суддів та інших функціонерів

Але прагнучи відновлення справедливості ми маємо враховувати, що діапазон правопорушень є дуже широким. Таким же широким є і діапазон правопорушників і правопорушниць. Порушники і злочинці зазвичай розрізняються згідно природи їхньої провини – кримінальної, політичної, моральної, що відповідно визначає їх як прямих та опосередкованих, індивідуальних і колективних.

Кримінальна провина є суттєвим фактором для визначення прямих злочинців, які визначаються згідно національного законодавства чи міжнародного права. Вони відповідають у кримінальному суді персонально.

Опосередковані злочинці несуть політичну і моральну відповідальність. Їхні порушення визначаються:

·        отриманням прямих чи непрямих переваг від результатів злочинів інших;

·        бездіяльністю у випадку, коли вони були свідками порушення прав людини;

·        ненавмисно нанесеною шкодою.

Отриманням непрямих переваг, зокрема, може вважатися можливість маніпулюванням урядом країни за умов надання йому, так званого, «безумовного» кредиту. Прямою перевагою може бути згода силовиків на отримання підвищених ставок та коефіцієнту на вислугу років, навіть якщо вони безпосередньо не стріляли у мирних протестувальників і протестувальниць. Хоча в цьому випадку може йти мова про розмежування відповідальності рядових правоохоронців і їхніх командирів.

Прикладів бездіяльності у нашому випадку є велика кількість. Це бездіяльність прокуратури, СБУ тощо щодо порушення справ у відношенні до тих, хто були причетні до насильства під час протестів. Це бездіяльність органів влади, місцевих і національних, на чисельні випадки протизаконних рішень і дій, коли це стосувалося їх юрисдикції.

Вони не вбивали, не катували, не кривдили фізично, але вони є причетними тою чи іншою мірою до того, що відбулося. Тому їхня підзвітність і відповідальність є обов’язковою частиною процесу залагодження після закінчення конфлікту.

Свідки і спостерігачі також є опосередкованими порушниками. Вони знають, що відбувається, але мовчать.

Важливо також звернути увагу на колективну відповідальність. Вона може стосуватися різних професійних чи політичних груп – медики, бізнес, змі. Межа між мовчанням і активною підтримкою порушень прав людини дуже тонка.

Засоби масової інформації, які несли викривлену неправдиву інформацію, підвищували панічні настрої, сприяли нагнітанню істерії тощо. Свобода преси не означає свободу маніпулювань, але зважаючи на дуже чутливе питання, докази мають бути позбавленими емоційного забарвлення і кваліфікуватися у відповідності з нормами як українського, так і міжнародного законодавства та подібних практик.

Неодноразово піднімалися питання відповідальності бізнесу, і люди зробили свій вибір, розпочавши широку кампанію бойкоту товарів і послуг, але це питання теж потребує свого дослідження, аналізу, систематизації, і доведені випадки повинні бути доведеними до логічного завершення. Це допоможе на майбутнє створити більш ефективну антикорупційну систему в цілому.

Комплексні заходи мають здійснюватися для уникнення безкарності,  бо безкарність продукує нові форми насильства. Виправдовування – «такі були часи» - не може прийматися до уваги. Бо політичні мотиви часом можуть лише прикривати кримінальні цілі – контроль над відмиванням грошей, корупцію, інші незаконні дії.

Вище йдеться лише про заходи політико-правового характеру, але ж це не все. Важливо застосувати комплексний підхід, який охоплює освіту, культуру, архівну справу тощо. Тільки в цьому випадку ми можемо сподіватися на те, що всі разом зможемо побудувати нову країну, близьку до ідеалів наших устремлінь і відповідальну перед Небесною Сотнею.