Women's Information Consultative Center

За результатами фокус-групових інтерв’ю

ВСТУП

Закон України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» визначає правовий статус ветеранів та гарантує їм соціальний захист, що включає низку пільг. Закон спрямований на захист ветеранів війни шляхом створення належних умов для підтримання здоров'я й активного довголіття; організації соціального та інших видів обслуговування, зміцнення матеріально-технічної бази створених для цієї мети закладів і служб та підготовки відповідних спеціалістів; виконання цільових програм соціального і правового захисту ветеранів війни; надання пільг, переваг та соціальних гарантій у процесі трудової діяльності відповідно до професійної підготовки і з урахуванням стану здоров'я[1].

Зважаючи на динамічність змін та обмежений доступ до статистичних  даних, пов'язаний із воєнним станом, отримати точні дані про участь жінок у Силах оборони України та серед ветеранів і ветеранок доволі складно. За різними джерелами, жінки складають близько 8% Сил оборони України (16% на початок 2021 року)  і близько 12% жінок серед ветеранів і ветеранок (4% на початку 2021 року). Навіть за умов низької точності кількісних даних наявні зростання відсотку ветеранок.

У 2021 році Верховна Рада України прийняла Закон «Про внесення зміни до статті 73 Кодексу законів про працю України», згідно якого назва свята «День захисника України»  змінюється на «День захисників і захисниць України». Тим самим вперше застосування фемінітивів у законодавстві відкрило шлях до збалансованого висвітлення ролі жінок і чоловіків у захисті нашої країни та належному вшануванню воїнів обох статей.

За формальним визнанням необхідні суттєві кроки, які зможуть перевести визнання формальне у визнання реальне. Ця ситуація такою ж мірою стосується і ветеранів і ветеранок. Відсутність підходу, який визнаватиме наявність специфічних бар’єрів у доступі ветеранок і ветеранів до послуг і програм, негативно впливатиме на процес реабілітації в цілому.

…ґендерно-сліпі або ґендерно-нейтральні програми та послуги для ветеранів найкраще обслуговують чоловіків, оскільки вони становлять більшість, і стверджується, що існує очевидна потреба в програмах та послугах, адаптованих до потреб ветеранок[2][3].

З 1 січня 2025 року стартував проєкт «Розширення економічних можливостей ветеранок в Україні», який реалізується Інформаційно-консультативним жіночим центром у партнерстві з Саскачеванським політехнічним інститутом (Saskatchewan Polytechnic) за підтримки міністерства міжнародних справ Канади (Global Affairs Canada).

Проєкт спрямований на покращення соціально-економічного становища ветеранок в Україні через підвищення їхніх можливостей працевлаштування, доступу до послуг та економічної незалежності. Стратегія проєкту розроблена з урахуванням міжнародних і національних зобов’язань України щодо ґендерної рівності.

Проєкт спрямований на створення ефективної моделі підтримки ветеранок, що може бути масштабована на національному рівні.

В розрізі завдань визначені основні проблеми, з якими стикаються ветеранки, та ключові напрями стратегії.

Основні проблеми ветеранок

• Дискримінація та бар’єри: ветеранки стикаються з упередженнями, проблемами з працевлаштуванням та відсутністю цільових соціальних послуг.
• Професійна адаптація: нестача програм розвитку навичок, що відповідають вимогам ринку праці.
• Недостатня інституційна підтримка: державні органи, такі як Міністерство у справах ветеранів (МСВ) та Державна служба зайнятості (ДСЗ), не завжди враховують специфічні потреби ветеранок.

Ключові напрями стратегії

1. Розширення доступу до послуг: покращення роботи державних установ у наданні ветеранам якісної підтримки, навчання персоналу МСВ та ДСЗ ґендерно-чутливому підходу.
2. Підтримка працевлаштування: створення оновлених програм професійного розвитку та розширення можливостей для ветеранок у традиційно «чоловічих» професіях.
3. Розвиток підприємництва: навчання, консультації та підтримка у започаткуванні власної справи.
4. Подолання соціальних бар’єрів: інтеграція програм психологічної та правової підтримки, врахування особливих потреб ветеранок із дітьми або інвалідністю.
5. Моніторинг і оцінка: щорічне оцінювання ефективності проєкту через аналітичні дослідження, звіти та опитування.

З метою уточнення поточних потреб та наявних рішень проведений аналіз «Виявлення потреб реабілітації ветеранок, зокрема, бар’єрів доступу та їх вплив на соціальну адаптацію». В результаті аналізу сформовані рекомендації для органів центральної та місцевої влади, міжнародних організацій та громадських об’єднань щодо формування політики реінтеграції ветеранок.

 

МЕТОДОЛОГІЯ

Мета дослідження – актуалізувати потреби ветеранок та бар’єри в доступі до послуг.

Завдання Аналізу:

• ідентифікувати потреби ветеранок, зокрема, обумовлені ґендерними ролями;
• виявити бар’єри та ризики, з якими стикаються ветеранки в процесі їх повернення до цивільного життя;
• визначити механізми (адміністративні, організаційні, інформаційні, освітні, фінансові, тощо)  і моделі (комплексне поєднання механізмів) підтримки ветеранок.

Ключовими напрямами Аналізу є:

• доступ до медичних послуг, зокрема, у сфері репродуктивного здоров’я;
• психічне і поведінкове здоров’я
• перспективи економічної безпеки: передбачуваність зайнятості, кар’єрне зростання, підприємництво;
• системні перешкоди в доступі до послуг і задоволенні потреб, повязаних із поверненням до цивільного життя: стереотипи і упередження, умови праці, баланс службового і приватного життя, низька мобільність, відпочинок.

Методологія аналізу ґрунтується на підході, заснованому на правах людини (далі – ППЛ) та ґендерної рівності (далі – ҐР), та спирається на принципи: всезагальність  і невід’ємність, рівність і недопущення дискримінації, прозорість, участь, врахування потреб та інтересів всіх категорій населення, підзвітність та верховенство права.

В свою чергу ППЛ та ҐР ґрунтуються на міжнародних стандартах прав людини та фокусується на нерівностях, які лежать в основі проблем розвитку^[4], аналізують дезагреговані дані, становище різноманітних груп жінок і чоловіків, що знаходяться у вразливій ситуації, потенційні та фактичні випадки порушень прав людини.

Географія охоплення – 8 областей України – Вінницька, Донецька, Київська, Львівська, Одеська, Полтавська, Рівненська, Хмельницька.

Цільовими групами аналізу є групи жінок із числа:

• ветеранки антитерористичної операції/операції Об’єднаних сил/військовослужбовці, які брали безпосередню участь у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії російської федерації (в цитатах згадуються як В з номером, який відповідає послідовності вступу в обговорення);
• активістки жіночих громадських організацій;

Оскільки аналіз передбачає ідентифікацію можливих оцінок, глибинного розуміння причин та диференціацію ризиків/загроз, а не їх кількісний вимір, то застосовуватиметься якісна стратегія дослідження (в цитатах згадуються як ГО з номером, який відповідає послідовності вступу в обговорення).

Метод дослідження: Онлайн фокус-групові інтерв’ю з «носійками прав» та з «надавачками послуг» (далі – ФГ). Проведено 3 фокус-групових інтерв’ю (2 з «носійками прав» та 1 з «надавачками послуг») з визначеними цільовими групами. В кожній фокус-групі – 6 респонденток з числа цільових груп. Тобто всього дослідженням охоплено 18 учасниць, які є представницями різних груп, зокрема:

1. ветеранки – 12 осіб
2. активістки жіночих громадських організацій – 6 осіб

ЕТИКА ДОСЛІДЖЕННЯ

Тема дослідження передбачає особливу увагу таким принципам як конфіденційність, анонімність, інформована згода з метою створення максимальних умов для відвертості респонденток. 

Респондентки повідомлені про мету і деталі дослідження, анонімність і конфіденційність результатів та дали згоду на запис фокус групи та інтерв’ю.

Фокус група як метод дослідження має додаткові результати. Розмова може мати позитивний психологічний вплив на учасниць, а також вже під час фокус групи допомогти їм отримати корисну інформацію від інших учасниць та встановити контакти. Водночас згадка про травматичні події може сприяти повторній травматизації.

Для дотримання нейтральності, а саме неупередженості, здійснена валідація результатів дослідження.

Потреби ветеранок та бар’єри в доступі до послуг

Дискримінація та бар’єри

Стереотипи щодо неважливої ролі жінок у збройних силах та або дуже специфічної (сексуальні послуги), упереджене ставлення до ветеранок з боку цивільного населення, осуд близьких, що «покинула родину», несприйняття жінок як «справжніх» військових, знецінення досягнень під час служби, проблеми з особистим життям, сім’єю, проблеми з працевлаштуванням (нема кому доглядати дітей, брак цивільної спеціальності тощо) – це неповний перелік прикладів дискримінації і наявних бар’єрів перед ветеранками. Водночас перелічені вище проблеми не є помітними не лише у ветеранській політиці, а часом і для самих ветеранок. На пряме питання «Чи є дискримінація ветеранок?» дуже часто можна отримати негативну відповідь, проте при наведенні прикладів можна отримати їх деталізацію та додаткові приклади.

Щоби працювати з проблемою – треба її визнати. Не приймають те, що ветеранки можуть мати відмінні від ветеранів проблеми, та не визнають їх. (В, 2)

Така ситуація не є виключно українським феноменом. Згадуване в цьому аналізі канадське дослідження щодо ветеранок відзначає подібні тенденції.

Одне дослідження, в якому було розглянуто 211 програм та послуг для ветеранів від різних постачальників послуг в Онтаріо у 2018 році, показало, що лише п'ять програм враховували ґендерні аспекти або були спеціально розроблені для жінок[5]. У тому ж огляді було виявлено, що ґендерно-сліпі або ґендерно-нейтральні програми та послуги для ветеранів найкраще обслуговують чоловіків, оскільки вони становлять більшість, і стверджується, що існує очевидна потреба в програмах та послугах, адаптованих до потреб ветеранок.

Юридичні питання

Серед проблем, згаданих ветеранками на фокус-групах, наявні юридичні питання. Як і у випадку з іншими категоріями людей, постраждалих від війни, юридичні питання носять різноманітний характер. Однією із проблем відзначається ускладнений доступ до юридичних послуг супроводу в суді чи, згідно із законодавством, вторинної правової допомоги.

Є питання юридичні. Була на ретриті, був юрист, але судовий захист не здійснює, позовні заяви не пишемо – а хотілось би дієвого чогось. (В, 1) 

Категорії осіб, які мають право на безоплатну вторинну правничу допомогу, визначені статтею 14 Закону України «Про безоплатну правничу допомогу». Це зокрема:

• внутрішньо переміщені особи
• люди з низьким доходом
• люди з інвалідністю, які отримують низьку пенсію чи соціальну допомогу
• ветерани війни
• члени сімей загиблих (померлих) ветеранів війни, члени сімей загиблих (померлих) Захисників і Захисниць України
• діти постраждалі від домашнього насильства
• потерпілі від жорстокого поводження, катування чи сексуального насильства під час воєнних дій
• люди, які не мають документів, що посвідчують особу та підтверджують громадянство України та інші категорії, що наведені у статті 14 Закону України «Про безоплатну правничу допомогу».

Відповідь на питання щодо проблем доступу ветеранок до безоплатної вторинної правничої допомоги потребує додаткового вивчення.

Здоров’я і лікування

Понад половина українських військовослужбовців, що повернулися додому, вже потребують медичної підтримки. За даними опитувань, 52,44% ветеранів наголошують на необхідності допомоги для підтримки фізичного здоров’я[6].

Насамперед, відзначають фізичні травми, такі як ампутації, черепно-мозкові травми, втрата слуху або зору, тощо. Як і в інших аспектах підтримки ветеранів і ветеранок у їх поверненні до цивільного життя, проблеми здоров’я також мало диференційовані для жінок і чоловіків, а тому потребують подальших досліджень.

Проблема досліджень щодо ветеранок існує і в інших країнах, проте певну інформацію можемо знайти і порівняти з українською. Згадане вище дослідження визначає певні тенденції.

Цей огляд виявив багато проблем, що стосуються канадських ветеранок; однак, як і раніше, існує брак інформації про них порівняно з їхніми колегами-чоловіками. Це пов'язано, принаймні, частково, з дослідженнями ветеранського населення з недостатньою вибіркою жінок, що призводить до досліджень, які не можуть зробити стільки ж тверджень про жінок, скільки й про чоловіків; досліджень, які не можуть порівняти ці групи, або обох. Крім того, мало досліджень порівнюють ветеранок з цивільними жінками або стосуються виключно ветеранок. Враховуючи поточний стан досліджень, важко зрозуміти досвід канадських ветеранок, дізнатися, чи задовольняються їхні потреби, та точно визначити, які проблеми є специфічними для ветеранок, а які пов'язані з ширшими ґендерними суспільними проблемами.

З ветеранок Канадських збройних сил (КЗС), які звільняються за медичними показаннями, 45% роблять це через проблеми з психічним здоров'ям, 43% – через проблеми з опорно-руховим апаратом, а 12% – з інших причин[7].

Порівняно з чоловіками, які служать у КЗС, жінки, які служать у КЗС, менше ризикують здоров'ям та безпекою та частіше вживають запобіжних заходів для захисту свого здоров'я[8].

Вони частіше страждають від повторюваних напружень при травмах, болю в суглобах[9] та хронічних захворювань[10], і вони приблизно вдвічі частіше, ніж їхні колеги-чоловіки, отримують гострі травми під час військових навчань[11].

У відкритих джерелах відсутня інформація про тенденції зі здоров’ям ветеранок в Україні. На думку ветеранок медикинь, ситуація в Україні має інші тенденції.

У наших дівчат не йдуть на першому місці психічні проблеми, а лишаються опорно-рухові (бо броніки) та серцево-судинні (дихалка – також через броніки). Також багато дуже циститу. Також звільнення за вагітністю. Ці дані в кадровому центрі можна попросити. (В, 8)

Основні підстави для звільнення з військової служби в жінок за станом здоров’я (як ті, що безпосередньо пов’язані з участю в бойових діях (поранення, бойові травмування), так й соматичних нозологій, що виникли під час проходження військової служби) можливо отримати від Центральної військово-лікарської комісії (ЦВЛК). Статистикою щодо структури захворюваності військовослужбовиць повною мірою володіє Командування медичних сил ЗСУ (КМС ЗСУ). Ця інформаціє є важливою для прогнозування додаткових потреб ветеранок в медичній допомозі від цивільного сектору медицини.

Важливо проаналізувати, чим обумовлені ці відмінності, щоби визначитися із першочерговими кроками для зменшення негативних впливів.

Проблеми здоров’я часто обтяжені браком доступу до медичних послуг, до ліків, зокрема, безкоштовних.

Маю 2 контузії, не маю інвалідності, але не виплатили гроші за лікування. (В, 3)

Онко. Певно на тлі стресу. Пухлини у дівчат по жіночій частині. І часто лишаються сам на сам. І хоч державою щось фінансується – часто це лягає на плечі дівчат і жінок. (В, 2)

У жінки нема куди звернутися, щоби обслідуватися, коли вона воює. Є і доступні гінекологи в цивільних лікарнях, але до них не завжди є можливість дістатися. (В, 2)

Проблема з мамологами – я вимушена була шукати приватних лікарів в цивільних лікарнях, приватних (В, 11)

Важко військовим отримати гінекологічну допомогу – в стабпунктах і медротах не надають цих послуг, у військових шпиталях теж – моє репродуктивне здоров’я зійшло нанівець в процесі служби остаточно. (В, 12)

Окрім власного здоров’я, у ветеранок і ветеранів велике занепокоєння викликають проблеми із здоров’ям дітей. З урахуванням ґендерного розподілу ролей, турбота про це частіше стосується саме ветеранок.

Нема пільг для ветеранок якщо дитина хвора – наприклад, онко. Нейрохірургія – нема безкоштовного шунтування. Фонд «Таблеточки» тільки допомагає, а це ж прописане як безкоштовне. Це важливо для ветеранських родин. Хоча по закону прості шунти мають бути. Все на благодійні фонди, якщо вони є. Якщо діти недоношені і батьки військові – самі шукайте. (В, 10)

В військовослужбовиць є певні проблеми зі звільненням від виконання службових обов’язків на час хвороби дитини, яка потребує догляду, особливо для мам, які самостійно виховують дітей. Це здебільшого обумовлено тим, що на місцях не достеменно знають про наявність таких прав військовослужбовиць або намагаються ігнорувати це право й відповідно відмовляють в його реалізації чи надають відпустку за сімейними обставинами.

Є загальна проблема для ветеранів і ветеранок – харчування у цивільних лікувальних закладах. Суть її полягає в тому, що відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України від 13 серпня 2024 р. № 955 «Про затвердження Порядку забезпечення покращеного харчування військовослужбовців під час лікування у закладах охорони здоров’я усіх форм власності та підпорядкування відповідно до норм, які застосовуються у військово-медичних закладах» військовослужбовці мають додаткове, покращене харчування, тоді як для ветеранів, які отримали поранення, бойові травмування чи захворювання що виникли під час проходження військової служби, це не передбачено.

За інформацією, що надають ветерани та ветеранки відповідно до статті 5 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» від 22.10.1993 № 3551-XII (учасники бойових дій — це особи, які брали участь у виконанні бойових завдань, захищаючи Батьківщину у складі військових підрозділів, з’єднань, об’єднань всіх видів і родів військ Збройних Сил діючої армії (флоту), у партизанських загонах і підпіллі та інших формуваннях як у воєнний, так і у мирний час. Для цієї категорії осіб законодавчо встановлено низку пільг. Окрім інших пільг, установлених для учасників бойових дій статтею 12 Закону № 3551, однією із вагомих є оплата лікарняних у 100%-му розмірі середньої заробітної плати/доходу, незалежно від страхового стажу. Для отримання такої пільги необхідно надати копію посвідчення учасника бойових дій, яке й стане підтвердженням права на пільгу. Проте на місцях в організаціях, де працевлаштовані ветерани/ветеранки, ця норма Закону здебільшого ігнорується. Можливо, через низьку обізнаність роботодавців.

Компенсація вартості самостійного санаторно-курортного лікування для ветеранів/ветеранок відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України від 17 червня 2004 р. № 785 «Порядок виплати грошової компенсації вартості санаторно-курортного лікування деяким категоріям громадян» також потребує переопрацювання з урахуванням реалій сьогодення.

Психічне і поведінкове здоров’я[12]

Проблеми психічного, а ширше – поведінкового здоров’я потроху перестають бути табу, проте голоси про цю проблему ще не дуже чутні. Це стосується не лише ветеранів і ветеранок і не лише в Україні.

Серед ветеранів США спостерігається висока поширеність проблем із поведінковим здоров’ям, серед яких посттравматичний стресовий розлад, депресія, тривога та розлади, пов’язані зі вживанням психоактивних речовин, є одними з найчастіше діагностованих. Незважаючи на це, багато хто не звертається за лікуванням. Наприклад, майже 1,3 мільйона ветеранів США мають розлад, пов’язаний із вживанням психоактивних речовин (РВПАР), найчастіше розлад, пов’язаний із вживанням алкоголю (РВА), але понад 85% ветеранів із РВПАР не звертаються за допомогою, пов’язаною з ним. Перешкоди для звернення за лікуванням містять негативні переконання щодо стигми навколо психічного здоров’я та військову культуру самостійності (наприклад, «підтягування себе за лапки»).[13]

Теза щодо військової культури самостійності має безпосереднє відношення до ґендерних норм жорсткості, серед яких норма емоційної жорсткості для чоловіків передбачає, що «чоловік повинен відчувати мало почуттів і бути спроможним вирішувати свої емоційні проблеми без допомоги оточення»[14]. Маскулінна військова субкультура таким же чином впливає і на жінок, які намагаються відповідати її вимогам.

Морально витягувала, але рік назад тіло почало давати знаки. (В, 5)

Дехто намагається вирішити цю проблему через особисті знання і вміння.

Поступила цього року на магістратуру з психології. Допомагає навчання моє, навчання курсантів. Я самореалізуюсь. (В, 4)

Інші відчувають, що допомогою можуть бути моделі підтримки «рівні рівним».

Інколи є потреба в психологу – вночі накриває. Є потреба в допомозі. Коли б то було коло своїх – посестринська підтримка – було би добре. (В, 6)

Непокоять учасниць фокус-груп і різні негативні впливи на поведінкове здоров’я.

…після того як моя посестра загинула... Спочатку побратим, а потім вона. Ми маємо про це говорити. …алкоголь та речовини... Всі ви теж знаєте про це. Все це бойові дівчата, а тепер сам на сам. Який сімейник (сімейний лікар)? От ми бачимо, як вони просто спиваються, вбивають себе. Тут, за кордоном. І на дитину їм теж байдуже. Як їм допомогти? Я і ми не знаємо. (В, 6)

Особисто я стикнулася з сітуацієй, коли я звернулася за психологічною допомогою до однієї з організацій, що надають таки послуги для ветеранок, і, як з’ясувалося, психологиня формально по бумагах провела 6 сесій, з яких реальними були лише 3. На моє звернення ця організація не вжила жодних заходів стосовно своєї працівниці та проігнорувало його, не надіславши жодної відповіді. Не виключаю, що таки випадки непоодинокі. Себто відсутній контроль за наданням психологічного супроводу ветеранкам. (В, 8)

Стосунки з близькими і соціальна підтримка

Дослідження, яке стосується ветеранок Канадських збройних сил, пояснює певною мірою причини труднощів адаптації, зокрема, через напругу між конфліктом ґендерних ролей у військовому та цивільному житті. Великою мірою це стосується також більшої помітності цих труднощів для ветеранок у зв’язку з їх невеликою чисельністю у порівнянні з ветеранами.

Ветеранки КЗС частіше мають труднощі з адаптацією до цивільного життя, ніж чоловіки[15][16]. Вони по-різному переживають перехідний період у військовослужбовців через свій ґендерний досвід, проблеми та травми[17], і часто відчувають напругу між конфліктом ґендерних ролей у військовому та цивільному житті[18]. На жаль, цей досвід «часто не визнається як законні проблеми ветеранів»[19], і тому ветеранки можуть не отримувати належної підтримки.

Це пов’язано з цим, що ветеранки частіше, ніж ветерани, стикаються з труднощами у втраті своєї військової ідентичності[20].

В одному дослідженні стверджується, що ця втрата більш помітна для ветеранок, оскільки їхня невелика чисельність створює сильні зв’язки, які можна втратити після переходу[21].

Це відзначалося і учасницями фокус-груп.

Складні стосунки з родиною – мамою, сестрою тощо, бо вони думають, що я була в піонертаборі. Намагаюсь тримати себе в руках, але виходить не дуже. (В, 3)

Затащити маму на консультації неможливо. Я зі своєю мамою з 2017 року не спілкуюсь, бо я ненормальна, нормальна жінка дітей не кине, це не війна, а політика. І хоч почало прилітати в Київ – вона досі не одумалась. Комплекс вини дуже сильний. (В, 8)

Канадські дослідження щодо ветеранок відзначають, що жінки мають значно нижчий рівень соціальної підтримки, ніж чоловіки[22]. Хоча разом з тим, вони посилаються на те, що таких досліджень ще занадто мало, щоби стверджувати це напевно.

Стереотипи в суспільстві щодо ветеранок і знецінення їх досягнень під час служби

На стосунки з близькими і соціальну підтримку впливають різного роду упередження і стереотипи.

Із консультацій з тими, хто залучені у реалізацію ветеранської політики в Україні, неодноразово дізнавалися про те, що жінки часто не згадують про свій ветеранський статус і, за можливості, не користуються його пільгами.

Причини цього ветеранки називали різні.

А хто не хоче (згадувати ветеранський статус)? Я от в маршрутці не хочу, бо хочу спокійно доїхати додому. Просто плачУ. (В, 12)

Кажуть - «Жінки в армії або штабні, або шалави, або одне та інше». І щоби це не слухати, я не розкриваю ( ветеранський статус). От нещодавно йду в формі. І назустріч чоловік – і як облив – ах ти ****. Тому я хочу роботу якомога далі від людей. Навіть не перетинатись. Я намагаюсь не виходити в цю агресивну середу. (В, 2)

Я не хотіла казати чому я не користуюсь убд. Стрільчині майже всі (перша світова) покінчили життя самогубством. А про нас кажуть так – кому ********. Тому я теж плачу 14 грн за маршрутку, щоби просто це не чути. Я проти мобілізації жінок, але я за повагу. От, кухарка, 1,5 ноги має, ампутація 1 повної і 1 до коліна, і вона далі на фронті. Чи це бойова посада? Ні, але повага має бути для тих, хто вдягли форму. (В, 6)

…не соромлюсь, але стикаюсь зі здивуванням і недовірою, що я учасниця та ще й із інвалідністю. (В, 11)

…не соромлюсь, показую там, де знижки, своє посвідчення. – Єдиний раз було в Києві у маршрутці – «скільки вас розвелося», тихо сказав водій. Я не стала полемізувати. (В, 12)

У мене нема таких проблем, мені ніхто нічого не каже на мій статус ветеранський. Я ще у 2015 відпрацювала таку поведінку, що можу і в морду дати. Я не буду всім пояснювати. Давай, кажу, поїдемо туди, я тобі покажу, що я робила. (В, 9)

Як ви не виконуєте завдання – все одне хтось знайдеться, хто скаже, що прийшли ви дупою крутити. (В, 11)

Професійна адаптація і зайнятість

Попри наявні можливості, ветеранки стикаються з низкою перешкод в процесі професійної адаптації, пошуку роботи і започаткуванні та розвитку власної справи. Одна із таких проблем – брак таргетованого інформування.

Можна взяти сертифікат на будь-що, оплатять. Друга освіта – 30 тис.грн. сертифікат і можна другу вищу. Проблема – фахівці з супроводу ветеранів. Мало інформації про те, які надаються можливості для підприємництва. 120 вантажних авто можна взяти в лізинг. Нова Пошта, Укрпошта потребують або шукай свою логістику. Проблема більше в тому, що про це мало чи нема інфо. Робочих місць – маса, інформації про місця – мало. Прогалина. (В, 2)

Іншою проблемою може бути внутрішній бар’єр проти опанування «чоловічої» професії. Окрім внутрішнього упередження це може бути і впливом тих, хто пропонують професії для перенавчання – кар’єрних консультантів і консультанток, фахівців із супроводу ветеранів війни та демобілізованих осіб, громадських і міжнародних організацій, хабів, проєктів тощо.

Пропонують навчання, і ці професії більше «чоловічі». Якщо захочеш подати на «чоловічу» – є великі шанси. (В, 12)

Зміни, які відбуваються у ветеранів і ветеранок внаслідок участі у бойових діях (фізичні, ментальні, світоглядні), часто призводять до того, що навіть улюблене, успішне, фінансово вигідне заняття є неможливим, нецікавим, небажаним і непріоритетним.

Снайпер. Оглох. Приходить до мене і питає - А що мені робити? А що до війни робив? – Музику викладав. Тепер не зможу. Проблема в тому, що ураження можуть дати повну неможливість повернутися до того, що робили раніше. Я коли повернулась, то просто не хотіла бачити людей кілька років. Курчата, гусята – ок, люди – ні. Але. Чим більше професій – тим краще, але мало до чого можемо повернутися, треба щось нове. (В, 6)

У мене був свій бізнес до 2014 р. Про шо я мрію займатися в цивільному житті – психологією.  Бо хочеш не хочеш – до тебе звертаються твої побратими і посестри. Я так і себе врятую, і їх. (В, 4)

Мені в 9 випадків з 10 відмовляють в участі в навчанні чи ретритах для ветеранів у зв’язку з тим, що я попереджаю, що буду з дитиною, яку реально нема з ким залишити (чоловік далі продовжує військову службу). Останнє моє «безкоштовне» навчання для ветеранів коштувало мені 28 тис. грн. за послуги няні. (В, 8)

В побратима який списаний після важкого поранення, наприклад, «лежача» матір, і він здійснює за нею догляд після звільнення з військової служби, відповідно послуги доглядальниці для неї він вже не спроможний сплачувати й таким чином також є заручником цієї ситуації, коли не має змоги покинути її на час навчання чи ретриту або необхідністю власного стаціонарного лікування чи обстеження. Думаю, ветеранки теж часто стикаються з подібними проблемами, але в суспільстві про це не прийнято озвучувати. (В, 8)

Відсутність можливості організувати догляд за дитиною чи іншими членами родини, які потребують догляду, є ще однім із бар’єрів для багатьох ветеранок. Цей бар’єр впливає не лише на зайнятість, а і на вирішення інших питань – юридичних, медичних тощо. Особливо це стосується випадків, коли треба виїхати на кілька днів. Серед ідей і пропозицій обговорювалися можливості влаштування дитини на короткий час в інтернатний заклад, де для таких дітей будуть створені юридичні і логістичні умови перебування. Іншим типом тимчасового догляду може бути розширення стандартів моделі «муніципальна няня». В цілому мова йшла про те, що стандарти соціальних послуг необхідно переглянути з урахуванням цих потреб.           

МЕХАНІЗМИ І МОДЕЛІ ПІДТРИМКИ ВЕТЕРАНОК

Міністерство у справах ветеранів України — центральний орган виконавчої влади, утворений на підставі постанови Кабінету Міністрів України 28 листопада 2018 року, шляхом реорганізації Державної служби України у справах ветеранів. Дуже коротка історія для міністерства з таким широким набором функцій створює багато проблем і в процесі формування політики в цій  сфері, і в процесі її впровадження.

Учасниці фокус-груп неодноразово згадували недостатню інституційну підтримку, а це відповідно тягне за собою посилення старих і створення нових бар’єрів в процесі повернення ветеранів і ветеранок до цивільного життя.

Що може допомогти долати кожен із перелічених бар’єрів? Наявні механізми і моделі на місцях необхідно вивчати та, за можливості, мультиплікувати.

Багато проблем здоров’я, з якими стикаються і про які згадували ветеранки у фокус-групах, забезпечені правовими гарантіями і державним фінансуванням. В одних областях ці програми успішно працюють, в інших – ні. Важливо, щоби на місцях відповідні департаменти здійснювали моніторинг і контроль виконання.

Багато прикладів наводилося про проблеми інформування, освіти і просвіти, зокрема, створення каналів комунікації і таргетованих ресурсів для ветеранок.  

Якщо буде колл центр для ветеранок, це дасть змогу побачити з чим звертаються дівчата. Також добре було би мати щось на кшталт «Шлях ветерана», «Шлях дружини ветерана» для ветеранок – «Шлях ветеранки». Дівчата могли би там собі шукати вільніше і про здоров’я, і про роботу, і просто якісь важливі для них речі. (В, 8)

Дівчатам важко, люди, які призначені допомагати нам, зазвичай не бачили війни. Ампутанткам, наприклад, треба створити мінівідеокурс. Таке потрібне теж – які питання задавати, які ні. Люди сидять в неті, дивляться ролики. Це часто ефективніше, ніж буклети центрів зайнятості. (В, 11)

Путівничок для дівчат – дівчатам потрібний супровід. Щоби окремі були для дівчат розділи там, а потім дати рекламу – хай користуються. (В, 8)

Було би добре назнімати відео – про медицину, про юридичні питання, про стосунки в родині. Оптимальна тривалість такої лекції до 40 хв. (В, 8)

Важливим елементом допомоги ветеранкам у проблемах, зокрема, поведінкового здоров’я, можуть бути, на думку учасниць фокус-груп, групи самопідтримки.

Якщо група ветеранок буде збиратися за принципом анонімних алкоголіків, які мають пізнати себе – думаю це велика вірогідність, що група така збереться. (В, 8)

Кар’єрне дорадництво є важливою ланкою на шляху до повної реабілітації ветеранів і ветеранок, проте, на думку учасниць фокус-груп, дуже часто воно відбувається у більш формальний спосіб.

Задача наша, як кар’єрних радниць і радників – знайти щось класне в людині, щоби вона хотіла і могла піти на ту роботу. Яку хоче або хоче знайти, що хоче. Ми знайомимось з бізнесами і говоримо аргументи, навіщо бізнесам ветерани і все таке. (В, 8)

Контузії – люди «підвисають» на певний час – у кожної свої особливості – швидкість сприйняття інформації змінюється. Потрібний час, не треба на людей тиснути, доки вони по цьому напряму не відійдуть трохи. Бо інакше люди починають думати, що вони ні на що не здатні. (ГО, 13)

Навчання потрібне не тоді, як звільнилися, а за рік чи півтора, коли людина прийде до тями. Вони в стресі, не знають, куди рухатися, кому вони потрібні – потрібний час і увага. Інша річ, на що людям цей період жити. (ГО, 14)

Слабкою складовою також є формування помітності ветеранок. Це тягне за собою багато соціальних проблем, упереджень, стереотипів, дискримінації тощо.

Досвід ветеранок слабко показаний. За 11,5 років війни я бачила тільки 2 достойних фільми про ветеранок. Невидимий батаьйон і ще один, забула назву. (В, 9)

ВИСНОВКИ І РЕКОМЕНДАЦІЇ

Для допомоги ветеранкам в процесі їх повернення до цивільного життя, доланні бар’єрів доступу до необхідних ресрусів необхідно задіяти всі наявні механізми – адміністративні, організаційні, інформаційні, освітні, фінансові, тощо. Важливим фактором також є координація і співпраця – державних, громадських, міжнародних організацій, бізнесу тощо.

Формування державної політики

Брак помітності ветеранок у державній ветеранській політиці в Україні обумовлений, зокрема, відсутністю послідовних дій на виконання державної ґендерної політики, а саме, Закону «Про забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків» та інших нормативно-правових актів у цій сфері.

Необхідно здійснити як загальні кроки, передбачені Законом[23] (виконання загальнодержавних та регіональних програм з питань забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків, запобігання та протидії насильству за ознакою статі; сприяння науковим розробкам у сфері ґендерних досліджень; дотримання принципу забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків у своїй діяльності; призначення уповноваженої особи (координаторів) з питань забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків, запобігання та протидії насильству за ознакою статі (Стаття 12), так і конкретні – розробка плану дій Міністерства в цій сфері, зокрема, з урахуванням вимог щодо збору статистичних даних з диференціацією за ознакою статі, запровадження ґендерного бюджетування тощо.

Це дасть можливість планувати і оцінювати діяльність для визначення потреб ветеранок та забезпечення їх повного доступу до відповідних ресурсів.

Професійна адаптація

Професійна адаптація здійснюється різними структурами. Це державні і недержавні діючі особи. Серед недержавних структур є бізнес, громадські об’єднання, іноземні організації і проєкти. Це ускладнює процес і водночас робить його більш гнучким.

Серед пріоритетів тут можна назвати таргетоване інформування і кар’єрне дорадництво, докар’єрна підтримка ветеранок (групи самопідтримки тощо) і розвиток системи тимчасового догляду дітей та людей, які потребують догляду і доглядаються ветеранками і ветеранами.

Важливим елементом є також координація тих, хто працюють у цій сфері.

Висновки

1. Дискримінація та стереотипи

• Ветеранки стикаються з упередженням у суспільстві та серед роботодавців: їхній досвід часто знецінюють, а ветеранський статус приховують через стигму.
• Стереотипи («жінка не може бути “справжньою” військовою», «покинула родину») створюють додаткові бар’єри до соціальної адаптації.
• Ветеранки самі часто не ідентифікують стигму («та нема дискримінації, я просто не показую свій УБД, щоби не було проблем»)

2. Доступ до медичних послуг

• Ветеранки відзначають нестачу доступу до послуг, пов’язаних із репродуктивним і жіночим здоров’ям (гінекологія, мамологія, онкологія).
• Є проблеми з отриманням компенсацій, ліків та обстежень, попри наявність законодавчих гарантій.
• Турбота про здоров’я дітей (онко, хірургія) часто лягає виключно на плечі матерів-ветеранок.

3. Психічне і поведінкове здоров’я

• Зростає кількість випадків ПТСР, депресій та залежностей, але ветерани й ветеранки рідко звертаються по допомогу.
• Ветеранки особливо потребують моделей підтримки «рівна-рівній» (групи самодопомоги, посестринська підтримка).

4. Професійна адаптація і зайнятість

• Брак таргетованої інформації про програми працевлаштування та підприємництва.
• Ветеранки не завжди готові чи мають змогу опановувати «чоловічі» професії, натомість часто шукають нові шляхи (психологія, соціальна робота, бізнес).
• Відсутність належних механізмів догляду за дітьми/родичами блокує їхню участь у навчанні, роботі чи реабілітаційних заходах.

5. Юридичні проблеми

• Складнощі з доступом до безоплатної вторинної правової допомоги.
• Ветеранки потребують практичної юридичної підтримки (складання позовів, супровід у суді), які не можуть знайти в безоплатних сервісах, де їм напряму можуть надавати візитки адвокатів, які зможуть допомогти у справі.

6. Інституційна слабкість

• Міністерство у справах ветеранів (МСВ) та підпорядковані органи поки що не враховують належним чином специфіку ветеранок.
• Відсутні спеціалізовані сервіси, комунікаційні канали та системна політика щодо жінок-ветеранок.

 

Рекомендації

Для Міністерства у справах ветеранів України (МСВ)

Посилити інституційний підхід у забезпеченні рівних прав та можливостей жінок і чоловіків, запобіганні та протидії насильству за ознакою статі

• ініціювати і підтримувати наукові розробки у сфері ґендерних досліджень;
• дотримуватися принципу забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків у своїй діяльності;
• призначити уповноважену особу (координатора) з питань забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків, запобігання та протидії насильству за ознакою статі (Стаття 12 закону «Про забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків»);
• розробити план дій Міністерства у сфері ґендерної рівності, зокрема, з урахуванням вимог щодо збору статистичних даних з диференціацією за ознакою статі, запровадження ґендерного бюджетування тощо.

1. Створити окрему програму для ветеранок
   • передбачити розділ «Шлях ветеранки» в електронних сервісах («Шлях ветерана»);
   • створити інформаційний контакт-центр із фіксацією звернень ветеранок та мати можливість після аналізу звернень «намацати» проблемні питання ветеранок.
2. Розширити доступ до медичних послуг
   • включити репродуктивне та жіноче здоров’я у стандарти ветеранської медицини;
   • забезпечити направлення до спеціалізованих лікарів (гінекологів, мамологів, онкологів) у військових шпиталях.
3. Психологічна підтримка
   • інтегрувати моделі «рівний-рівному» (групи самопідтримки ветеранок);
   • розробити програми довгострокового психосоціального супроводу,
   • готувати кар’єрних радників із розумінням особливостей ветеранок (тут у нагоді стануть дані з ГЛ).
4. Професійна адаптація і зайнятість
   • створити окремі пакети перенавчання для ветеранок (з акцентом на професії з гнучким графіком та можливістю поєднання з сімейними обов’язками);
   • передбачити підтримку підприємництва (мікрокредити, менторство, консультації).
5. Догляд за дітьми
   • розширити модель «муніципальна няня» на ветеранські сім’ї
   • запровадити короткострокові програми тимчасового догляду за дітьми ветеранок (почати з пілоту).
6. Юридична підтримка
   • розробити механізм реального доступу до вторинної правової допомоги (супровід у судах, складання позовів, робота зі складними кейсами, зокрема де є обмеження по термінам подачі заявок);
   • створити юридичні відеокурси для ветеранок.

Для Державної служби зайнятості (ДСЗ)

• Спеціальні вакансії для ветеранок із можливістю дистанційної або часткової зайнятості.
• Впровадження ґендерно-чутливих консультацій кар’єрних радників.
• Проведення тренінгів для роботодавців із подолання стереотипів.

 

Для місцевих органів влади

• Розвивати ветеранські простори з урахуванням потреб жінок (догляд за дітьми, окремі групи підтримки).
• Забезпечувати комунікацію через місцеві ЗМІ та інформаційні кампанії, які формують позитивний образ ветеранок.

Для міжнародних і громадських організацій

• Розширити програми «рівний-рівному» та психологічної підтримки.
• Підтримувати ініціативи з документування досвіду ветеранок (фільми, кампанії, історії успіху).
• Забезпечити аналітичний супровід — дослідження здоров’я, працевлаштування, адаптації жінок-ветеранок.