Інформаційно-консультативний жіночий центр

Я представниця української мережи SEMA, нас 20 тих, хто вижили. Інші вбиті і закопані. Я одна з жінок, які постраждали від агресії рф на Донбасі з 2014 року. І, поки я про це пишу, на окупованій територій Донбасу російські військові продовжують катувати і ґвалтувати жінок вже біьше 9 років. Дійсні масштаби цих злочинів залишаються невідомими, тому що реального доступу туди не мала жодна з правозахисних світових організацій. Проте ті звільнені райони, які були під окупацією з початку вторгнення в лютому і березні 2022 року не залишають нам простору для оптимізму. По всім попереднім даним таких випадків дуже багато і постійно стають відомими нові випадки. Сподіваюсь, що вони не залишаться безкарними, що нові постраждалі побачать суди над злочинцями.

Я також хочу нагадати вам про виживших  після СНПК з 2014 року. Ці жінки прожили після звільнення з полону всі ці роки під загрозою наступного нападу рф. Багато хто під цією загрозою так і не насмілилися вголос заявити про пережите, про свої психологічні і фізичні травми. А ті, хто завдяки підтримці SEMA, все ж говорили - так і не отримали доступу до правосуддя і психологічно дуже страждають від відчуття безкарності. Також ці жінки живуть у постійній тривозі і небезпеці. Бо росія не любить залишати в живих свідків своїх злочинів. Ніхто не знає масштабів насильства на територіях, окупованих з 2014, проте і ті, що відомі зараз після вторгнення, жахають і вражають.

Життя під постійною загрозою руйнує здоров‘я жінок, які і до вторгнення у 2022 році не мали доступу до медичної допомоги. Хотілось би сподіватися, що Україна зможе захистити і підтримати своїх виживших від сексуального насильства. Що саме наша країна буде провідним прикладом реагування на потреби постраждалих з 2014 року від насильства жінок, шляхом створення програм відшкодування і комплексного механізму реагування в цілому.

Ірина Довгань

Вже перші дні весни і літа 2014 принесли жахливі звістки про знущання, тортури, викрадення, вбивства. Для феміністських організацій відразу постало питання – чи були серед цих новин такі, які стосувалися СНПК? В практичну площину ці питання перейшли після початку АТО та звільнення частини міст і сіл Донецької і Луганської областей – Краматорська, Слов’янська, Дружківки, Рубіжного тощо. Проте перша група з документування поїхала в Донецьку область тільки в серпні 2015 року. Для цього було кілька причин – загальна  розгубленість, загроза ескалації агресії, відсутність громадських організацій, які могли би виступити партнерськими у контактах із місцевим населенням (режим президента Януковича значно обмежував реальний розвиток громадських організацій у цих двох областях. Активний розвиток громадянського суспільства в цьому регіоні припадає саме на час агресії рф).

Моніторинговий звіт для документування організували і провели Українська Гельсінська спілка з прав людини і Інформаційно-консультативний жіночий центр. Було опитано 38 осіб (18 жінок і 20 чоловіків). Приблизно 15 – 20% постраждали від сексуалізованого насильства, були свідками чи знали це з надійних джерел.

Минуло 7 років, проте я пам’ятаю кожну історію, наче щойно її почула. Було зґвалтування вагітної і вагітність внаслідок зґвалтування, введення у повну наркотичну залежність протягом тижня зґвалтування і ін’єкцій наркотиків і вбивство після знущань, імітація статевого акту і загроза зґвалтування, примус до роздягання і примус спостереження зґвалтування. Все це насамперед про приниження, знущання, тортури. Ще я звернула тоді увагу на факт, що жінки, які мали колись загрозу зґвалтування, після повторної загрози під дулом автомату сприймали це як друге зґвалтування. СНПК дуже відрізняється від інших видів насильства. Якщо вам зламали ногу, вам буде боляче і обурливо чи образливо. З часом біль минає, емоції притлумлюються. Все інакше при СНПК...

Олена Суслова

Наступні нечисельні звіти, зокрема, міжнародних організацій, базувалися на вторинних даних, тому масштаби страждань оцінити дуже складно.

Якщо документування мало певні обмеження і недоліки в процесі, то розслідування щодо звірств російської армії загалом практично не проводилося.

Єдине кримінальне провадження у справі про сексуальне насильство в АТО зараз розслідують щодо батальйону "Торнадо". Про це йдеться у доповіді управління Верховного комісара ООН з прав людини.

Ця доповідь охоплює період від 4 березня 2014 року до 31 січня 2017.

Там зазначають, що троє членів "Торнадо" звинуватили у "задоволенні статевої пристрасті неприродним способом з використанням фізичного насильства". Через характер справи слухання в Оболонському суді закрили для громадськості.

У Військовій прокуратурі повідомили, що у грудні 2016 року було три кримінальних провадження, які стосувалися звинувачень у сексуальному насильстві, скоєному українськими силовиками або бойовиками проти цивільних у Донецькій та Луганській областях.

Станом на 26 грудня 2016 року два з них закрили через відсутність складу злочину.

У доповіді зазначили, що випадки "масових зґвалтувань" у зоні конфлікту поки що не підтверджуються. Це пояснюють тим, що жертви часто не повідомляють про такі випадки

https://www.bbc.com/ukrainian/news-39028751

Така ситуація в цілому дала підстави стверджувати, що «насильство було з боку усіх сторін». Цей наратив активно підхопили і досі тиражують російські та проросійські політики і медіа, регулярно згадують деякі міжнародні організації, хоча урівнювання як ситуації в цілому, так і у ставленні держави зокрема, є м’яко кажучи некоректним. СНПК супроводжує більшість воєнних конфліктів, проте ставлення сторін до цього явища є визначальним аспектом. Українська сторона робить кроки для того, щоби це явище не мало жодної можливості розвиватися в українських збройних силах, в той час як замовчування та викривлення фактів, пов’язаних з СНПК з боку рф, свідчать швидше про схвалення цього з боку політичного і воєнного керівництва.

2018 року Коаліція правозахисних організацій «Справедливість заради миру на Донбасі», і FІDH (Міжнародна федерація прав людини) передали Офісу прокурора Міжнародного кримінального суду свідчення про насильство на Донбасі, зафіксованих у період 2014–2017 років, серед яких щонайменше 40 злочинів, пов’язаних із сексуальним насильством. Інформація зібрана  «Східноукраїнським центром громадських ініціатив» (СЦГІ), що входить до Коаліції.

Зараз стало відомо про насильство, тому що ці області (Київська, Сумська, Чернігівська) були звільнені швидко. В нашому випадку жодна моніторингова місія тоді нічого не побачила. Часто монітори просто проходили коридорами місць ув’язнення, не зупиняючись.

Ірина Довгань

Відмінності в modus operandi скоєних злочинів більше, ніж подібностей. Як і раніше, насильство скоюється під загрозою зброї і погрозами в бік потерпілих. З самих перших даних 2022 року про сексуалізоване насильство проти чоловіків зафіксовані випадки, спрямовані проти священиків. Це була загроза зґвалтуванню. Подібний випадок був зафіксований і 2014 року у звіті пастора Петра Дудника. http://www.rmfreedom.com/documents/2015/2/10/washington-dc-special-roundtable-consultation-feb-4-2015-doc.html (цей лінк більше не працює, проте є згадування в інших документах https://classic.iclrs.org/content/blurb/files/Media%20Feb%202015.pdf )

Проте подібності на цьому закінчуються і починаються відмінності.

• Діапазон жорстокості – від малюків (4 роки) до людей похилого віку (82 роки); зґвалтування у різний спосіб; висока кількість вбивств після зґвалтувань; відносно високий рівень зґвалтувань та інших видів сексуалізованого насильства проти чоловіків
• Якщо у 2014 були зафіксовані випадки, коли бойовики та чи російські офіцери зупиняли насильство, то у 2022 є певні підстави стверджувати, що керівництво – військове і політичне – не лише не зупиняє, а і заохочує насильство.

Це все потребує більш ретельного дослідження, проте можна говорити про деякі причини, що можуть мати вплив. Захоплення Донбасу 2014 року здійснювалося невеликими групами добре підготовлених кадрових військових частин рф, широкомасштабне вторгнення 2022 потребувало значно більшої кількості військових, які переважно складаються із солдат строкової служби, більшість яких із депресивних регіонів росії з низькими рівнем освіти і рівнем добробуту. Іншою причиною може бути те, що відрізняються цілі рф. У 2014 метою було приєднання регіонів для «відродження срср», у 2022 – знищення України, зокрема, через геноцид, ознаки якого проглядаються також і в методах насильства проти цивільного населення.

Ставлення до фактів СНПК теж значно змінилося. Цьому є, зокрема, таке пояснення.

• Масовість відкрившихся випадків, зокрема, і внаслідок того, що їх концентрація в селах і невеличких містечках аграрної зони була значно вищою, а тому помітнішою для громади, ніж у великих індустріальних містах Донбасу.
• Злам суспільної свідомості від ставлення до СНПК як чогось «прихованого і соромного» для потерпілої особи до обурливого по відношенню до агресора і глибокого жалю до постраждалих. Особливо впливовими факторами є насильство проти дітей.
• Зміна ставлення державних органів влади – кількість випадків вже не давала можливості послатися на те, що «факти не підтвердилися». Важливим фактором стала активність громадських організацій, щільна співпраця з Урядовою уповноваженою з ґендерної політики та її активна позиція, а також увага міжнародного співтовариства – Праміла Паттен, Спеціальна представниця Генерального секретаря ООН, Денис Муквеге, Нобелівський лауреат премії миру та інші.

Тоді ніхто не зважали на нас, тепер все говорять, що займаються цією темою. І одне і друге проблема.

Ірина Довгань

Медіа грають важливу роль у житті сучасного суспільства. Увага до СНПК з початком вторгнення була величезна. З перших днів жіночі громадські організації стали отримувати величезну кількість запитів на інтерв’ю, виступи. СНПК було обов’язково включено у загальний перелік питань чи було основаною темою, на яку хотіли говорити медіа і організації – громадські, міжнародні, урядові. ІКЖЦ отримав протягом першого місяця близько 500 листів і звернень, тоді було надано близько 20 інтерв’ю і участь у більше 40 заходів. Декому приходилося відмовляти саме через неетичний підхід до постраждалих. На жаль, деякі сюжети встигли потрапити на екран із самих відомих іноземних медіа компаній. Сьогодні ситуація потроху змінюється. Все більше відомі міжнародні документи з етичного висвітлення ситуації типу Кодексу Мурад. Підрозділом Стратком ЗСУ підготовлені і регулярно транслюються відео про правила ведення війни, одне із них присвячено саме СНПК. Проте роботи тут ще дуже багато.

Журналісти і журналістки часто «ходять по трупах» чи перетворюють «на концерт» у висвітленні проблеми СНПК.

Ірина Довгань

Сексуальне насильство під час війни – це завжди зброя, яка вбиває чи важко ранить…

Вбиті і поранені під час війни – це героїні і герої. Вони заслуговують на повагу і підтримку. Ми маємо все зробити для того, щоби так і було.

Нашу вразливість треба перетворити на нашу зброю

Ірина Довгань

Липень 2022